Євроатлантичні стандарти стратегічних комунікацій: теоретичні засади та журналістські підходи до інтерпретації
DOI:
https://doi.org/10.17721/2522-1272.2025.87.12Ключові слова:
стратегічні комунікації, стандарти НАТО, інформаційна політика, медіа та журналістика, інтерпретація та дискурс, комунікаційні стратегії, інформаційна безпекаАнотація
Мета статті – з’ясувати євроатлантичні стандарти стратегічних комунікацій та визначити журналістські інтерпретаційні моделі у цьому процесі. Дослідження побудоване на поєднанні теоретико-методологічних підходів до стратегічних комунікацій і практичних моделей журналістської інтерпретації, зокрема таких як раціоналістична, критична та наративна, що дало змогу розкрити специфіку інтеграції України у євроатлантичний комунікаційний простір. Застосування контент-аналізу дало можливість виокремити ключові принципи стратегічних комунікацій НАТО та ЄС – достовірність, прозорість, інституційну координацію та демократичну підзвітність. Порівняльний метод дозволив зіставити євроатлантичні стандарти з українськими практиками та виявити як позитивні тенденції (розвиток фактчекінгу, використання цифрових платформ, журналістика публічної дипломатії), так і проблемні зони (інституційна фрагментарність, залежність частини медіа від політичних груп). У дослідженні: систематизовано концептуальні визначення стратегічних комунікацій у працях західних і українських авторів, а також у нормативних документах НАТО та ЄС; виявлено роль журналістики як посередника й легітиматора у процесі стратегічних комунікацій, з акцентом на її функції у формуванні довіри й забезпеченні публічного діалогу; досліджено виклики для України, зокрема дезінформаційні кампанії Росії, інституційну слабкість та потребу гармонізації з євроатлантичними стандартами; проаналізовано інтеграцію журналістських практик (фактчекінг, наративні стратегії, цифровізація, журналістика публічної дипломатії) у сферу стратегічних комунікацій; обґрунтовано результативність застосованих методів, які дозволили розглянути стратегічні комунікації як багаторівневу систему, що поєднує політичні, медійні та суспільні виміри. Підсумовується, що журналістика виступає не лише каналом поширення стратегічних меседжів, а й чинником їх інтерпретації та легітимації у демократичному суспільстві.
Завантажити
Посилання
Diamond, L. (1999). Developing democracy: Toward consolidation. Baltimore: Johns Hopkins University Press. 366 p. https://www.press.jhu.edu/books/title/1437/developing-democracy
Entman, R. M. (1993). Framing: Toward clarification of a fractured paradigm. Journal of Communication, 43(4), 51–58. https://doi.org/10.1111/j.1460-2466.1993.tb01304.x
European Commission. (2018). Action Plan against Disinformation. Brussels: European Union. 29 p. https://commission.europa.eu/publications/action-plan-disinformation-commission-contribution-european-council-13-14-december-2018_en
European Commission. (2020). European Democracy Action Plan (EDAP). Brussels: European Commission. 32 p. https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52020DC0790&from=EN
European Commission. (2022). Code of Practice on Disinformation. Brussels: European Commission. 48 p. https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/policies/code-practice-disinformation
European Commission. (2022). Digital Services Act (Regulation (EU) 2022/2065 of the European Parliament and of the Council of 19 October 2022 on a Single Market for Digital Services). Official Journal of the European Union, L 277, 1–102. https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2022/2065/oj/eng
European Commission. (2023/2024). European Media Freedom Act: Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council establishing a common framework for media services in the internal market. COM/2022/457 final. Brussels: European Commission. 67 p. https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/HTML/?uri=CELEX:52023DC0931
European External Action Service (EEAS). (2019). EU Strategic Communication. Brussels: EEAS. 34 p. https://www.eeas.europa.eu/sites/default/files/documents/eeas_annual_activity_report_2019_-_final_for_web.pdf
Habermas, J. (1989). The structural transformation of the public sphere. Cambridge, MA: MIT Press. 328 p. https://mitpress.mit.edu/9780262581080/the-structural-transformation-of-the-public-sphere/
Hallahan, K., Holtzhausen, D., van Ruler, B., Vercic, D., & Sriramesh, K. (2007). Defining strategic communication. International Journal of Strategic Communication, 1(1), 3–35. https://doi:10.1080/15531180701285244
Hallin, D. C., & Mancini, P. (2004). Comparing media systems: Three models of media and politics. Cambridge: Cambridge University Press. 342 p. https://doi.org/10.1017/CBO9780511790867
Howard, M. M. (2003). The weakness of civil society in post-communist Europe. Cambridge: Cambridge University Press. 226 p. https://doi.org/10.1017/CBO9780511840012
McQuail, D. (2010). Mass communication theory (6th ed.). London: Sage Publications. 621 p. https://archive.org/details/mcquailsmasscomm0000mcqu_06ed/page/n9/mode/2up
NATO StratCom COE. (2016). Russian information campaign against Ukrainian state and defence forces: Framing of the Ukraine–Russia conflict in online and social media. Riga: NATO StratCom COE. 109 p. https://stratcomcoe.org/publications/framing-of-the-ukrainerussia-conflict-in-online-and-social-media/175
NATO StratCom COE, (2024). War on all fronts: How the Kremlin’s media ecosystem broadcasts the war in Ukraine. Riga: NATO StratCom COE. 220 p. https://stratcomcoe.org/publications/war-on-all-fronts-how-the-kremlins-media-ecosystem-broadcasts-the-war-in-ukraine/301
NATO, (2017). NATO strategic communications policy. Brussels: NATO HQ. https://mpsotc.army.gr/wp-content/uploads/2025/07/MC-0628-NATO-Military-Policy-on-StratCom.pdf
Putnam, R. (1993). Making democracy work: Civic traditions in modern Italy. Princeton: Princeton University Press. 258 p. https://doi.org/10.2307/j.ctt7s8r7
Антипова, А. (2023). Стратегічні комунікації як складова інформаційної безпеки держави. [Strategic communications as a component of state information security]. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, 13(1), С. 44–52. https://doi.org/10.56215/naia-chasopis/1.2023.44
Закон України «Про медіа». (2022, чинна редакція з 2025 р.). [“On Media”]. Відомості Верховної Ради України. 156 с.
Міністерство оборони України. (2017). Концепція стратегічних комунікацій Міністерства оборони України та Збройних сил України. [Concept of strategic communications of the Ministry of Defence of Ukraine and the Armed Forces of Ukraine.] Київ: МОУ. 12 с. https://mod.gov.ua/diyalnist/normativno-pravova-baza/nakaz-ministerstva-oboroni-ukraini-n-612-vid-22-11-2017-pro-zatverdzhennia-kontseptsii-strategichnikh-komunikatsii-ministerstva-oboroni-ukraini-ta-zbroinikh-sil-ukraini
Указ Президента України. (2017). Указ № 47/2017 «Про Доктрину інформаційної безпеки України». [On the Doctrine of Information Security of Ukraine]. Офіційний вісник Президента України. 14 p. https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
Указ Президента України. (2021). Указ № 106/2021 «Про створення Центру протидії дезінформації». [On the Establishment of the Centre for Countering Disinformation] https://www.president.gov.ua/documents/1062021-37421
Указ Президента України. (2021). Указ № 685/2021 «Про Стратегію інформаційної безпеки України». [On the Strategy of Information Security of Ukraine]. Офіційний вісник Президента України. 24 с. https://www.president.gov.ua/documents/6852021-41069
Юськів, Б., Карпчук, Н., & Пелех, О. (2024). Зміни стратегічних комунікацій України в час російсько-української війни (2022–2024 рр.). [Changes in Ukraine’s strategic communications during the Russia–Ukraine war (2022–2024)]. Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, 3(20), 99–112. https://relint.vnu.edu.ua/index.php/relint/article/view/291.
Завантаження
Опубліковано
Заява про доступність даних
Усі дані представлено у статті
Номер
Розділ
Категорії
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Захар Братина (Автор)
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії CC BY 4.0, яка дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.
